ВІЩИЙ СОН?
Після обіду та розмови з мамою страшенно захотілося спати. Я не втрималась від спокуси, втома взяла своє і міцний сон поглинув мене з головою…
Знайома дорога до школи. У мене гарна жіноча сумочка з якимись паперами. Минаю коридор школи і… заходжу в учительську?! Є в учительській і директор, і завуч, і старші вчителі, які ще зовсім нещодавно вчили мене. Моєму здивуванню не було кінця. Але це був лише початок. На дверях кабінету, в якому ще вчора працювала наша Наталія Михайлівна, написано «Шкільний практичний психолог Колодій Наталія Вікторівна». В кабінеті нові меблі, килим, м’які крісла, штори приємного блакитного кольору. На моєму робочому столі – комп’ютер та інша до нього техніка (принтер, сканер, ксерокс). У Наталії Михайлівни цього всього не було. Не терпиться приступити до роботи. Десь нещодавно я прочитала в одному журналі, що робота психолога поєднує в собі три професії: лікаря, вчителя і священика.
Хтось постукав у двері. Це завуч – Лоянич Галина Володимирівна. Вона у розпачі. Захворіла вчителька англійської мови і «зриваються» уроки у 5-му і 6-му класах. Просить мене піти замінити уроки. Вирішила провести анкету «Моя школа». Ще на порозі класу мене зустріли радісні крики «Ура! Англійської не буде!». Запропонована робота дітям сподобалась, адже це краще ніж нудна англійська (по собі суджу). Уроки швидко пролетіли і я знову у себе в кабінеті. Починаю збирати підготовлені матеріали до педради. Тема цікава. Матеріалу багато, та за годину-півтори виступ майже готовий.
Раптом хтось знову постукав у двері. Виявляється, це мама однієї учениці. Мама вже не в силах змінити ситуацію: донька пропускає уроки, почала курити, пізно приходить додому, не щира з нею. Я намагаюсь заспокоїти матір. Обіцяю поговорити з донькою. Думаю, що все буде добре.
Час йти на педраду. Я виступаю після директора. Трохи страшнувато, адже це мій перший виступ. Та я ж психолог! Виступ знаю майже напам’ять. Якихось десять хвилин – і все! Нарешті і вони пройшли. Дивлюсь на директора – ніби задоволений. Я теж.
Вже шоста година. Та я задоволена сьогоднішнім робочим днем.
І знову стук в двері … - це мама будить іти вечеряти. Апетиту у мене зовсім не було, а от думок – безліч. Могло ж таке приснитися! І кабінет, і вчителі, і діти, і директор! А, можливо, це був віщий сон? І я можу нести людям добро, допомагати у вирішенні проблем.
Якщо до цього часу я ще повністю не вирішила, яку професію оберу, то після сьогоднішнього «сонного відпочинку», впевненість з’явилась. Я обираю психологію!
Наталія КОЛОДІЙ,
випускниця Рафалівської загальноосвітньої школи
ВДЯЧНІСТЬ
Гірка печаль, якась розлука
Іде у внутрішнім житті
Задзвонить дзвоник й закурличуть
У небі знову журавлі.
Я спогадом помчусь далеко
В дитинство безтурботних днів,
В літнє тепло, дихання легке,
Букет бажань, суцвіття снів.
Біля каштану зупинюся,
Це він – надійний оберіг.
Снаги від нього наберуся,
Щоб в майбутті мене зберіг.
Сльоза котилася по стану,
Повільно падала в траву
Я руку подала каштану,
Верталась в час, в котрім живу.
Згадалась тиха ніжність слова
І мила посмішка така,
Коли з психологом розмова
Виходила у нас м’яка.
І кожна зустріч для нас – свято,
Бо вчились ми себе знайти,
Разом ми прагнули завзято
З проблеми вихід віднайти.
І знов турботи напливають,
Вже час знаходити себе.
У світ дорослий заглядаю,
А там – незвідане усе.
Мені дорогу прокладати,
Тобі ж, каштане, вверх рости.
Мені вершини слід долати,
Тобі – весною знов цвісти.
Вікторія Cуслова, Озерська ЗОШ
ПРОФЕСІЯ ДЛЯ НЕБАЙДУЖИХ ДУШЕЮ
Робота
психолога – це наче робота садівника, який доглядає за різними рослинами. Саме він
має побачити і зрозуміти, чому одна рослинка любить сонечко, інша – тінь; одній
подобається берег річки, іншій – вершина гори; ця росте в піску, а та – в родючому
ґрунті. А зрозумівши дитину, донести до інших знання про те, якого догляду потребує
кожна з цих дітей – «рослинок», бо інакше результат нашого виховного впливу буде
незадовільний.
Педагог-гуманіст
В. Сухомлинський писав: «Давні філософи стверджували: у глибині моря – сіль, але
тільки течія викриває її, давні філософи писали: яйце жайворонка несе в собі ембріон
співака, але пісня пролунає після впливу життя».
У
кожній дитині – образ творця, та Творцю необхідний помічник, який побачить в ній
цей образ. Без вихователя дитина Людиною не стане, бо виховати саму себе не зможе.
Дитина і поруч психолог – це фундаментальна основа суттєво необхідного.
Психологам
треба бути терплячими – ніколи не зневірятися в маленькій людині, завжди вірити
в її успіх і мати надію, що колись, озираючись назад, із висоти пройдених років,
вона з вдячністю згадає добру і в чомусь дуже не схожу на інших людину, що навчила
її вірити в себе, долати труднощі та дала перші уроки життєвої мудрості.
І
на закінчення роздумів про свою професію, хочу подарувати вірш для психологів, яких
я порівняла з веселкою:
Веселка
– символ згоди людства з Богом.
Сім
кольорів земних в собі вміщає,
І
кожен обриси людини
Своїм
цвітінням визначає.
Добро
– червоний,
Радість
– жовтий,
Натхнення
– колір голубий,
Лиш
фіолетовий журби.
Проте
оранжевий – мов сонце,
Тепло
душі в собі несе,
А
синій строгості, та в міру,
Бо
добре – коли в міру все.
Нехай
ніколи не гаснуть вогники душі психологів! Любіть, сподівайтесь, чекайте та вірте
– доброта сильніша за всі негаразди. Нехай кожен день у вашому житті буде сповнений
сонячного тепла та мудрості, яка допоможе здолати всі труднощі на вашому життєвому
шляху!
Тетяна Борисюк,
випускниця Степангородської школи
ПОКЛИКАННЯ
Ось уже вкотре беру в руки ту ж світлину – звичайнісіньке немовля з великими блакитними очима, яке зачудовано дивиться на ще невідомий світ. Поки що воно радіє тому, що має маму, тата, рідних і близьких, які її так люблять. Воно усміхається, не плаче, не боїться нового, незвіданого...
І хоча я вже виросла і зовнішньо дуже змінилася, та всередині мене ще живе крихітка з люблячим та сміливим поглядом. Зі світлиною і відображенням у дзеркалі мене пов’язує одна спільна річ – погляд. Це не звичайний погляд – це погляд з ніколи не згасаючим вогником надії на краще.
Завдяки моїм батькам, які всіляко намагалися розвинути мою особистість і здібності, не обмежували коло моїх інтересів, я навчилась радіти кожній прожитій миті.
Змалку я любила допомагати людям і, як не диво, у мене це виходило. Я ще в дитинстві зрозуміла, що допомага – це не лише порада, а, насамперед, вміння вислухати і зрозуміти. Для того, щоб людині стало хоч трішки легше на душі, їй потрібен хтось, кому можна довірити секрет, розповісти усе без вагань. Саме такою людиною для моїх близьких, друзів та знайомих була я. Веселим, сповненим надій поглядом я вселяла в душу віру у краще майбутнє.
Мені п’ятнадцять років. Я довго думала над своїм призначенням на землі. Одного разу взяла в руки світлину – де я ще звичайнісіньке немовля – подивилася собі в очі, такі блакитні, доброзичливі, з вогником, і зрозуміла, що я можу зробити свій вибір. Я тримаюсь цього курсу долі, як відважний капітан в неспокійному океані життя. Це моє покликання, яке для багатьох вже стало професією. Ви уже здогадалися яке. Це практичний психолог.
Ольга ДАВИДОВА,
випускниця Рафалівської загальноосвітньої школи-інтернат
Учителем земля держиться…
Чи є на світі благородніша професія за професію вчителя? Чи відкриває для нас той неосяжний світ знань, умінь, навичок лікар, електрик, віолончеліст? Чи подарують вони підтримку і терпіння, чи заглянуть у душу і розкриють її суть, чи зрозуміють кожне поривання, кожен погляд і жест? Вчитель… Гляне у вічі, торкнеться плеча, скаже хороше слово – і сльози на очах від розчулення, і неймовірна радість на душі. Як дбайливий садівник знає, які умови потрібні для рослинки, як краще доглянути і привести до ладу ніжну квіточку, так і вчитель – вміє знайти підхід до кожного учня, подарувати йому те, чого потребує душа…
А вчитель не чекає. Вчитель не стоїть на місці. Вчитель іде назустріч. Подає руку допомоги, підтримує, розуміє… Вчитель навчає лікаря, електрика, віолончеліста. Лише завдяки вчителю і наданим ним знаннями, люди здобувають професію. Не було б вчителя – не було б інших професій.
Учителем земля держиться… Тому склонімо голови перед цим майстром людської душі!
Терещук Світлана
